МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 05.08.2016 р. N 438/13/116-16

Про надання роз'яснень

У Департаменті заробітної плати та умов праці розглянуто звернення і повідомляється.

До питання N 1

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.

Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою і тому має право на оплачувану щорічну відпустку.

Це узгоджується також із статтею 56 КЗпП України, оскільки робота за сумісництвом є одним з різновидів роботи на умовах неповного робочого часу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що при роботі на умовах неповного робочого часу гарантовано недопущення будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. N 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін'юсту та Мінфіну від 28.06.93 р. N 43, передбачено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Враховуючи зазначене і те, що на роботі за сумісництвом працівник має право і на соціальні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, підстав для ненадання працівникам-сумісникам соціальної відпустки за статтею 19 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон) не вбачається.

До питання N 2

Відповідно до статті 19 Закону жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП).

Як випливає із норми статті 19 Закону, для отримання такої відпустки жінці недостатньо мати двох дітей віком до 15 років, вона повинна працювати (виконувати свої трудові обов'язки).

Оскільки відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, належать до виду соціальних відпусток, встановлених статтею 4 Закону, то жінка, перебуваючи у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, немає права на соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону.

Із змісту звернення вбачається, що в березні 2014 року працівниця народила другу дитину і після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами одразу скористалась відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка тривала до березня 2016 року.

Оскільки у 2014 році, після виникнення підстави, згідно з якою надається відпустка, передбачена статтею 19 Закону, та у 2015 році працівниця фактично не працювала, то відповідно і право на таку відпустку за 2014 - 2015 роки у неї відсутнє.

Вищезгадана відпустка має надаватись починаючи з 2016 року і до досягнення старшою дитиною 15-річного віку включно.

До питання N 3

Додаткова відпустка, передбачена статтею 19 Закону, не належить до виду щорічних відпусток і надається у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини - до чи після.

Враховуючи зазначене, жінка, що усиновила дитину, якій 01.01.2016 р. виповнилось 18 років, має право на соціальну додаткову відпустку за підставою "жінка, яка усиновила дитину" тривалістю 10 календарних днів за 2016 рік.

До питання N 4

Визначення "одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.92 р. N 9 та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону.

Так, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Укладення жінкою повторного шлюбу з чоловіком, який не усиновив дитину (дітей), не є підставою для зменшення тривалості соціальної додаткової відпустки чи її ненадання, оскільки статтею 260 Сімейного кодексу передбачено, що якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Тобто зазначеною нормою передбачено право мачухи, вітчима, а не обов'язок брати участь у вихованні малолітніх, неповнолітніх пасинка, падчерки.

У наведеному у зверненні випадку жінка, яка виховує двох дітей віком 6 і 10 років (батько яких помер) та яка повторно уклала шлюб з чоловіком, який не усиновив дітей, має право на соціальну додаткову відпустку за двома підставами ("жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років" та "одинока мати") тривалістю 17 календарних днів.

До питання N 5

Статтею 19 Закону передбачено лише право жінки, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, на соціальну додаткову відпустку. Такою відпусткою може скористатися одинокий батько або батько дітей, мати яких тривалий час перебуває в лікувальному закладі. Іншого законодавством не передбачено.

До питання N 6

Відповідно до частини сьомої статті 179 КЗпП України та частини третьої статті 18 Закону України "Про відпустки" передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України "Про відпустки" підставою для надання такої відпустки зазначеним вище особам є довідка з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною і виплата їй допомоги по догляду за дитиною припинена (із зазначенням дати).

Отже, лише за умови надання довідки з місця роботи матері дитини згідно зі встановленими законодавством вимогами статтею 2 Закону України "Про відпустки" гарантовано право батька дитини, бабусі, діда чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, на отримання відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), допомоги у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 2 Закону України "Про відпустки" визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Відповідно до зазначеного, мати дитини, як приватний підприємець, не має права на будь-який вид відпусток, у тому числі і на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки вона не перебуває у трудових відносинах.

У наведеному випадку відсутня підстава для надання батьку дитини відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки він не можете пред'явити роботодавцю для надання цієї відпустки довідки з місця роботи матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною.

Слід зауважити, що Мінсоцполітики України інформує та надає у межах своїх повноважень роз'яснення (підпункт 103 пункту 3 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 р. N 423). Роз'яснення та листи міністерств не є нормативно-правовими актами, вони мають рекомендаційно-інформаційний характер.

Профи Винс

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 05.08.2016 р. N 435/13/116-16

У Департаменті заробітної плати та умов праці розглянуто звернення і повідомляється.

Статтею 19 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон) передбачено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи A I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи A I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи A I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Право на додаткову соціальну відпустку залежить як від підстав, так і від віку дитини. Вищезазначеною статтею визначено вік дітей тільки для такої категорії, як "жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років". Вік дитини-інваліда, усиновленої дитини, дитини під опікою, дитини одинокої матері (батька) цим законом не встановлено, тому слід керуватися загальними нормами законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Статтею 34 Цивільного кодексу України передбачено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини (ст. 35 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи вищезазначене, у наведеному у листі випадку одинока мати, донька якої у віці до 18 років народила дитину, не має права на соціальну додаткову відпустку за підставою "одинока мати", оскільки її донька, для догляду якої вона отримувала соціальну додаткову відпустку за підставою "одинока мати", набула повної цивільної дієздатності у зв’язку з народженням нею дитини.

Додаткова відпустка, передбачена статтею 19 Закону, не належить до виду щорічних відпусток і надається у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини.

Слід зазначити, що така відпустка є оплачуваною і надається певній категорії осіб, зокрема, одиноким матерям і батькам, опікунам, жінкам, які виховують дітей-інвалідів або усиновили дитину тощо, з метою належного поєднання їх трудової діяльності з виконанням сімейних обов'язків.

Така відпустка надається в обов'язковому порядку за бажанням працівника.

Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівникам, які мають дітей. Тому, якщо працівник з якихось причин не скористався цим правом і не використав цю відпустку за минулий рік або ж за кілька попередніх років, то він має право використати цю відпустку, а у разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі не використані дні відпустки, згідно із статтею 24 Закону.

Тобто, відповідно до норм чинного законодавства жінка, яка не скористалась соціальною додатковою відпусткою протягом чотирьох років, має право її використати, а у разі невикористання при звільненні має бути виплачена грошова компенсація (стаття 24 Закону).

Також, на нашу думку, право на невикористану соціальну додаткову відпустку має жінка, дитина якої померла у році, в якому така жінка мала право на зазначену відпустку. Водночас, у зв’язку з накопиченням деякими працівниками зазначених відпусток за декілька років, Мінсоцполітики напрацьовується проект акта, яким врегульовується порядок надання додаткових соціальних відпусток з метою їх своєчасного та цільового використання, а саме у разі невикористання такої відпустки протягом певного календарного року працівники втрачатимуть право на її використання у наступному році та виплату грошової компенсації за таку відпустку при звільненні.

Частиною шостою статті 20 Закону передбачено, що додаткові соціальні відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 зазначеного Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Пунктом першим частини другої статті 11 Закону передбачено, що відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Тобто соціальна додаткова відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, яка збіглася з використанням такої відпустки.

Як випливає із норми статті 19 Закону, для отримання такої відпустки жінці недостатньо мати двох дітей віком до 15 років чи бути одинокою матір'ю тощо, вона ще повинна працювати (виконувати свої трудові обов'язки).

Оскільки відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 Закону), належать до виду соціальних відпусток, встановлених статтею 4 Закону, жінка, перебуваючи у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (на підставі медичного висновку до досягнення шестирічного віку), не має права на соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону України "Про відпустки".

Право на вищезазначену відпустку у працівниці настане після фактичного виходу на роботу із згаданих відпусток.

У наведеному у зверненні випадку працівниця у році звільнення (31.05.2016 р.) з попереднього місця роботи права на соціальну додаткову відпустку, передбачену статтею 19 Закону, не має, оскільки у цьому році жодного дня не працювала у зв’язку з перебуванням у відпустці для догляду за дитиною відповідно до статті 18 Закону, тому і підстав для виплати грошової компенсації за таку відпустку у порядку, визначеному статтею 24 Закону, не було.

Право на таку відпустку у неї виникло на новому підприємстві, на яке вона працевлаштувалась 09.06.2016 р., оскільки додаткова відпустка, передбачена статтею 19 Закону, не належить до виду щорічних відпусток і надається у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини - до чи після.

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 28.04.2016 р. N 201/10/137-16

Департамент стратегічного планування та аналізу Міністерства соціальної політики України розглянув звернення щодо індексації заробітної плати і повідомляє.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. N 1078 (із змінами, зокрема внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 р. N 1013) (далі - Порядок), передбачено, що значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків у місяці, в якому відбувається підвищення тарифних ставок (окладів).

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів).

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення заробітної плати перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення заробітної плати.

Якщо розмір підвищення заробітної плати не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення заробітної плати, сума індексації у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення заробітної плати.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Пунктом 10² Порядку визначено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватися з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року.

У випадку, коли працівнику, який працює з грудня 2013 року, у вересні 2015 року підвищено посадовий оклад, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації має здійснюватися з жовтня 2015 року. Якщо працівнику заробітну плату у вересні 2015 року підвищено на суму меншу ніж сума індексації, то з вересня працівник має отримувати суму індексації, визначену як різниця між сумою підвищення заробітної плати та сумою індексації, яка склалась у вересні. Визначена таким чином сума індексації виплачується до наступного підвищення посадового окладу, у місяці підвищення якого ця сума буде зменшена на суму підвищення заробітної плати.

Одночасно повідомляємо, що пунктом 5 Порядку визначено, що працівникам підприємств і організацій, які перебувають на госпрозрахунку, підвищення заробітної плати у зв’язку із зростанням рівня інфляції провадиться у порядку, визначеному у колективних договорах, але не нижче норм, визначених Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та положень Порядку.