МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 19.01.2017 р. N 132/0/101-17/284

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон) право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою ніж 24 календарних дні.

Тобто за бажанням працівника після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, не менше ніж 24 календарних дні щорічних відпусток (основної та додаткових) за решту днів невикористаних щорічних відпусток за цей самий робочий рік може бути виплачено грошову компенсацію.

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 Закону), та додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (ст. 15 Закону) не належать до щорічних відпусток, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону, тому на них не поширюються наведені вище умови компенсації щорічних відпусток.

ВИКОНАВЧА ДИРЕКЦІЯ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

ЛИСТ

від 08.12.2016 р. N 3.2-29-2184

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. N 2464 (далі - Закон N 2464) з 1 січня 2016 року фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - фізичні особи - підприємці), зобов'язані сплачувати єдиний внесок у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску у строки, визначені абзацами 3 - 5 частини 8 статті 9 Закону N 2464. Тобто фізичні особи - підприємці відносяться до категорії страхувальників на загальних підставах і мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 23.09.99 р. N 1105 (далі - Закон N 1105) за умови сплати страхових внесків до Фонду.

Фінансування страхувальників за рахунок коштів Фонду здійснюється відповідно до статті 34 Закону N 1105 та Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду від 22.12.2010 р. N 26, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 січня 2011 року за N 111/18849 (далі - Порядок N 26).

Порядком N 26 затверджено форму заяви-розрахунку, яка подається страхувальниками до робочих органів Фонду та є підставою для здійснення фінансування матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду. У заяві-розрахунку зазначається повна нарахована страхувальниками сума допомоги з урахуванням обов'язкових утримань (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 12.03.2016 р. N 72/18/99-16 фінансування матеріального забезпечення фізичним особам - підприємцям має здійснюватися робочими органами Фонду на підставі заяви-розрахунку, форма якої затверджена Порядком N 26. Отже, з 01.01.2016 р. оформлення, подання та фінансування Фондом заяв-розрахунків фізичних осіб - підприємців здійснюється відповідно до вимог Порядку N 26.

Після надходження суми коштів, зазначених у заяві-розрахунку, на рахунок страхувальника останній повинен перерахувати податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, за утримання яких несе відповідальність.

Частиною другою статті 15 Закону N 1105 встановлено, що страхувальники зобов'язані вести облік коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, і своєчасно надавати органам Фонду встановлену звітність щодо цих коштів. Тобто загальна сума нарахованих фізичною особою - підприємцем витрат на матеріальне забезпечення та сума отриманого фінансування мають бути відображені ним у звіті по коштах загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, за формою Ф4-ФСССзТВП (р. 21 "Витрати з початку року", р. 6 "Отримано від Фонду з початку року"), поданому до робочого органу Фонду, що підтверджуватиме виконання зобов'язань Фонду в частині забезпечення фінансування страхувальника за рахунок коштів Фонду.

Надання роз'яснень з питань нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб і військового збору з таких доходів, відображення у формі N 1ДФ відноситься до компетенції Державної фіскальної служби України.

На запит виконавчої дирекції Фонду листом Державної фіскальної служби України від 24.03.2016 р. N 6416/6/99-99-17-02-0215 були надані роз'яснення щодо сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору із сум матеріального забезпечення, отриманих самозайнятими особами від Фонду.

В зазначеному листі визначено, що дохід, отриманий фізичною особою - підприємцем та особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, у вигляді матеріального забезпечення (допомоги по вагітності та пологах, допомоги на поховання) (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві) від фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування не оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

У разі якщо Фондом нараховується (виплачується) дохід у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності, то сума такого доходу є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. затверджено форму Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (далі - форма 1ДФ) та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (далі - Порядок).

Згідно з Довідником ознак доходів, наведених у додатку до Порядку, сума допомоги по вагітності і пологах відображається податковим агентом у формі N 1ДФ за ознакою доходу "128", допомога на поховання - за ознакою "146", допомога по тимчасовій непрацездатності - за ознакою "127".

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 28.12.2016 р. N 1812/0/101-16/284

Відповідно до ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Розроблення штатного розпису має здійснюватися на основі внутрішніх організаційно-нормативних документів (чинна структура і чисельність, положення з оплати праці) та з урахуванням вимог нормативно-правових актів, зокрема Класифікатора професій ДК 003:2010 (назви посад і професій мають відповідати назвам у Класифікаторі).

У штатному розписі має передбачатися перелік усіх назв посад і професій працівників відповідного підприємства, установи, організації, включаючи вакантні посади.

Штатний розпис затверджується власником або уповноваженим ним органом на поточний рік.

Протягом року до штатного розпису можуть вноситися зміни у разі введення (виведення) штатних одиниць, змін розміру посадових окладів, а також змін суттєвих умов праці (назв посад, розрядів, категорій тощо).

Зміни до штатного розпису вносяться на підставі наказу по підприємству (установі, організації), в якому висвітлюються причини внесення цих змін.

Таким чином, підприємство (установа, організація) самостійно вирішує питання стосовно порядку введення до штатного розпису назв посад (професій), які будуть застосовуватися у разі виробничої необхідності.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. N 58 (із змінами), у графі 3 "Відомості про роботу" трудової книжки пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про назву роботи, професії або посади, на яку прийнятий працівник, виконуються відповідно до професійних назв робіт, зазначених у Класифікаторі професій".

Водночас Загальними положеннями Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, що містяться у Випуску 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" (розділ "Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців"), затвердженому наказом Мінпраці від 29.12.2004 р. N 336, передбачено, що у всіх записах про виконувані роботи (штатний розпис, запис до трудових книжок тощо) слід вживати повну назву посади (професії) згідно з кваліфікаційною характеристикою, включаючи кваліфікаційну категорію, розряд, клас.

Для відповідних посад (професій) кваліфікаційними характеристиками визначаються кваліфікаційні категорії, розряди, класи і вимоги до освіти та досвіду, достатні для повного і якісного виконання робіт.

Таким чином, у штатному розписі підприємства (установи, організації) назви посад (професій) виписуються з урахуванням кваліфікаційних категорій, розрядів, класів, передбачених відповідними кваліфікаційними характеристиками.

Питання оплати праці врегульовано Кодексом законів про працю України, Законами України "Про оплату праці", "Про колективні договори і угоди" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ст. 15 Закону України "Про оплату праці" госпрозрахункові підприємства визначають умови та розміри оплати праці працівників, в тому числі розміри окладів, в колективному договорі самостійно з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.

Відповідно до ч. 6 ст. 97 Кодексу законів про працю України посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.

Тобто міжпосадові співвідношення розмірів посадових окладів встановлюються в колективному договорі або іншому локальному документі підприємства залежно від складності робіт, організаційно-правового рівня посади, від функцій, які виконує підрозділ, в якому працює той чи інший працівник, та інших умов праці. При цьому міжпосадові співвідношення можуть встановлюватись у певному діапазоні ("вилки") окладів. При застосуванні діапазонів ("вилок") окладів проводиться атестація працівника і за результатами атестації встановлюється оклад у межах діапазону за посадою, яку обіймає працівник.

У штатному розписі доцільно встановити фіксований розмір посадового окладу, а тому у випадку, коли колективним договором чи іншим документом з оплати праці встановлені "вилки" за посадами, то за результатами атестації можуть бути встановлені у штатному розписі різні розміри посадових окладів в межах "вилки".