МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
   
   ЛИСТ
   
   від 31.10.2013 р. N 135/13/82-13
   

Право працівників на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці визначається за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. N 1290 (із змінами).

Відповідно до розділу XVI "Діяльність у сфері організації відпочинку, розваг, культури та спорту" зазначеного вище Списку право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 18 календарних днів мають тренери-викладачі дитячо-юнацької спортивної школи.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Відповідно до пунктів 6 і 7 Порядку застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого наказом Мінпраці від 30.01.1998 р. N 16, додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

Працівникам, зайнятим в умовах, передбачених відповідним Списком менше половини робочого часу, щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці не надається.

ФОНД СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

ЛИСТ

від 16.04.2015 р. N 2.4-15-729

З метою уникнення спірних ситуацій при нарахуванні матеріального забезпечення та застосування норм ст. 19 Закону України від 23.09.99 р. N 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 1105) виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності просить розглянути нашу пропозицію щодо вирішення питання, викладеного в листі газети "Бухгалтерія" від 26.03.2015 р. N 80/8в.

Відповідно до ст. 19 Закону N 1105 застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на допомогу по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не більше за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.

Статтею 30 Закону N 1105 визначено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги зі страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), призначаються та надаються за основним місцем роботи (крім допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомоги по вагітності та пологах, які надаються за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).

Обчислюють середню заробітну плату для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. N 1266 (далі - Порядок N 1266).

Згідно з п. 21 Порядку N 1266 середньоденна (середньогодинна) заробітна плата (дохід) за місцем роботи за сумісництвом обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (оподатковуваного доходу), з якої сплачувалися страхові внески, на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у відповідному періоді розрахункового періоду за основним місцем роботи.

Якщо особа у розрахунковому періоді за місцем роботи за сумісництвом не працювала кілька днів, що припадають на розрахунковий період за основним місцем роботи для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, середньоденна (середньогодинна) заробітна плата (дохід) за місцем роботи за сумісництвом обчислюється шляхом ділення нарахованої у розрахунковому періоді заробітної плати (оподатковуваного доходу), з якої сплачувалися страхові внески за фактично відпрацьовані календарні місяці (відпрацьований час), на кількість робочих днів (годин) за місцем роботи за сумісництвом.

Отже, розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності проводиться окремо за основним місцем роботи та за місцем роботи за сумісництвом. Єдиним обмеженням у цьому разі є те, що сумарна заробітна плата, з якої розраховуються страхові виплати, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем (місцями) роботи за сумісництвом не може перевищувати розмір максимальної величини (граничної суми) заробітної плати (доходу), оподатковуваного доходу (прибутку), з яких сплачуються страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У зв'язку із вищевикладеним, обмеження, зазначені у пункті 1 частини четвертої статті 19 Закону N 1105, не застосовуються до сумарної суми матеріального забезпечення за основним місцем роботи та за місцем роботи за сумісництвом.

Оскільки Міністерство соціальної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності просить підтвердити або спростувати застосування ст. 19 Закону N 1105 при нарахуванні матеріального забезпечення застрахованим особам сумарно за основним місцем роботи та місцями роботи за сумісництвом. Крім того, з метою надання узгоджених роз'яснень страхувальникам просимо вас поінформувати заявника та виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про застосування ст. 19 Закону N 1105 у зазначеному випадку.

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 12.02.2015 р. N 339/4/99-99-19-01-01-13

(Витяг)

На виконання доручення <...> Державна фіскальна служба України розглянула лист <...> та у межах компетенції надає інформацію з порушених питань.

До питання 1 (щодо утримання військового збору при сплаті аліментів)

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі - Кодекс), відповідно до пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді заробітної плати, нарахований (виплачений) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Законом України від 31.07.2014 р. N 1621-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України", зокрема, підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу доповнено пунктом 16¹, згідно з яким тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлюється військовий збір.

Законом України від 28.12.2014 р. N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" продовжено оподаткування доходів військовим збором до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.

Відповідно до пп. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу.

Згідно із п. 163.1 ст. 163 Кодексу об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до складу якого включаються доходи, перелік яких визначено пп. 164.2.1 - 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, у тому числі дохід у формі заробітної плати, що нараховується (виплачується, надається) платнику податку у зв’язку з трудовими відносинами. До зазначеного вище переліку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу, що передбачені пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу (пп. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника, зобов'язаний утримувати збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку збору 1,5 % (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Водночас утримання із заробітної плати працівників за виконавчими документами, наданими підприємству державним виконавцем для примусового стягнення, здійснюють у порядку, визначеному Сімейним кодексом України (далі - СКУ) та Законом України від 21.04.99 р. N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606).

Згідно із ст. 183 СКУ визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом.

Розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску (п. 1 ст. 70 Закону N 606).

Враховуючи зазначене, податковий агент із суми нарахованої заробітної плати зобов'язаний утримати військовий збір. Крім того, з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб база оподаткування заробітної плати визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску.

Таким чином, сума аліментів розраховується із суми заробітної плати, яка залишається після утримання військового збору, податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску.

Водночас згідно із пп. 165.1.14 п. 165.1 ст. 165 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються аліменти, що виплачуються платнику податку відповідно до рішення суду або за добровільним рішенням сторін у сумах, визначених згідно із СКУ, за винятком виплати аліментів нерезидентом незалежно від їх розміру, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Оскільки дохід у вигляді аліментів, що виплачуються платнику податку резидентом, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, то відповідно він не є об'єктом оподаткування військовим збором.